Кожна дитина стикається з першою віковою кризою, незалежно від її темпераменту та характеру. Але зробити цей період коротшим і легшим протікаючим можуть мудрі та люблячі батьки, стверджує дитячий психолог у Празі. У кожної дитини криза може початися у різному віці: від 2,5 до 4 років.
Але всі психологи сходяться на думці, чим менш деспотичний стиль виховання, тим гармонійніше малюк переживає цей нелегкий час.
Ознаки кризи 3-х років
1. Знецінення всього, що було дорого в дитинстві. Улюблена мама стає поганою, старі іграшки перестають радувати, а будь-які сімейні ритуали викликають роздратування. У таких випадках психологи радять відвернути увагу дитини на інший предмет або явище, а також дати малюкові подивитися на себе з боку рольової гри. Чого не варто робити – це читати моралі.
2. Самостійність у віці перетворюється на свавілля. Незалежно від ситуації та своїх можливостей, малюк намагається все робити сам. Батькам рекомендується надати дитині свободу дій. Варто підіграти дитині, створюючи йому ситуації, у яких може себе проявити. Наприклад, у прибиранні квартири, у виборі продуктів у магазині.
3. Негативне ставлення до прохань та пропозицій від старших. Це може бути один із батьків або вихователь у дитячому садку. Причому колишній коханим дорослий раптом зараховується до головного супротивника. У цьому випадку не можна виявляти зайву агресію, хоч би як ображало ставлення малюка. Варто дати йому заспокоїтись і піти на хитрість – запропонувати зробити протилежне тому, що пропонувалося спочатку: «Прибирай посуд, ми їсти сьогодні не будемо». Але зловживати у такий спосіб небажано.
4. Упертість у період зашкалює і викликає негативні емоції в усіх сторін конфлікту. Дитина наполегливо вимагає виконання своїх забаганок навіть у ситуаціях, невигідних для нього. У момент таких спалахів батькам не варто наполягати на своєму – хтось виявиться таким, що програв. Потрібно дати дитині можливість вийти з конфлікту без почуття приниження.
5. Деспотичне ставлення до членів сім'ї також ознака кризи. Дитина тупотить ногами, кричить, вказує, як і що всім робити – маніпулює будь-яким відомим їй способом. У цьому випадку батькам варто бути послідовними і не йти на поводу забаганок дитини, радить сімейний психолог у Празі. Потрібно дати зрозуміти малюкові, що істерика не допоможе йому досягти бажаного.
6. Протест виявляється у прагненні довести, що будь-яке бажання малюка важливе і потребує негайного виконання. Бунтувати дитина починає, якщо їй здається, що батьки недостатньо до неї уважні. У такій ситуації потрібно спокійно та уважно вислухати думку дитини, за можливості піти їй назустріч, якщо це не суперечить нормам безпеки.
7. Строптивість проявляється по відношенню до прийнятих відносин всередині сім'ї та способу життя. Небажання купатися, прибирати іграшки, вітатись із родичами – все сприймається негативно. Батькам рекомендується чітко формулювати свої прохання та не відступати від прийнятих у сім'ї правил поведінки. У разі назрівання конфлікту варто відвернути дитину на інший вид діяльності, а потім повернутися до первинної вимоги.
Як бути батькам?
Насамперед слід пам'ятати, що неприємні наслідки кризи 3-х років викликані природним процесом дорослішання, за косультацією можна звернутися до дефектолога у Празі. Батькам у будь-яких ситуаціях варто залишатися спокійними та доброзичливими, щоб мати можливість впоратися зі складною поведінкою маленького непокірного. Не можна дозволяти дитині маніпулювати дорослими, викликаючи вони негативні емоції, і тим більше провокуючи на фізичне покарання.
Обмеження та заборони мають бути розумними та виправданими. Потрібно пояснити дитині причину відмови виконати її прохання.
Якщо не йдеться про особисту безпеку малюка, то краще розширити межі дозволеного. Свободу дитини чудово передає образ неосяжного поля, у якого все ж таки є межі. Дитина має розуміти, що останнє слово за батьком.
Право вибору несе певну відповідальність – нехай дитина звикає її нести. Самостійні рішення іноді призводитимуть до невдач, але і цей досвід дуже цінний для малюка.
Головне – це присутність поряд дорослого, якого дитина може звернутися з проханням про допомогу. Ніколи не можна відмовляти у такому проханні, навіть якщо здається, що цю дію дитина виконувала самостійно вже не один раз. Дуже важливо дочекатися, коли дитина сама попросить допомогти їй – це не тільки допоможе її навичкам розвиватися, а й сприятиме зближенню з малюком.
